Крихітні частинки блукають навмання. Щойно якась із них торкається зростаючого кристала — вона прилипає назавжди. Жодного плану, жодного архітектора: лише випадкове блукання й одне просте правило.
Той самий процес ліпить сніжинки, мінеральні дендрити на камені, електричні розряди блискавки та навіть форму деяких коралів — усюди, де ріст обмежений дифузією часток.
Отримана структура — фрактал: чим ближче придивляєшся до окремої гілки, тим більше вона схожа на весь кристал цілком. Густота такого фракталу вимірюється дробовою «фрактальною розмірністю» — десь між лінією (1) і суцільною площиною (3).
Низька ймовірність прилипання → частинки встигають «обійти» кристал і забитись у щілини — виходить щільна грудка. Висока → вони прилипають одразу на краю — виходить розлога, розгалужена структура.
Клік по горизонтальній площині — нове зерно кристалізації · Тягни — обертання · Колесо — масштаб