Мурахи снують між мурашником і чотирма джерелами їжі, залишаючи по собі феромонні стежки. Кожна комірка ґрунту накопичує "інтенсивність" запаху, коли мураха проходить над нею, а невидимий шейдер малює її яскравіше зеленувато-бірюзовим світлом. З часом слід повільно тьмяніє (експоненційне згасання), тому найактивніші, найкоротші маршрути між гніздом і їжею лишаються яскравими найдовше — так виникає ефект самоорганізації, схожий на реальну мурашину логістику. Кожна мураха трохи петляє (синусоїдальне блукання), тому стежки не ідеально прямі, а органічні. Це наочна візуалізація того, як прості локальні правила (іди до цілі + лишай слід) породжують складну колективну поведінку.